«А що далі?»: синдром відкладеного життя та як айтівцям впоратися з ним

З початку війни більшість айтівців перейшли в режим очікування: ось зараз працюватиму, донатитиму і чекатиму, коли все закінчиться, а потім поживу нормальним життям. Чому це програшна стратегія (у тому числі для професійної сфери) та як почати жити вже сьогодні, розбираємо далі у статті.

Статистика

Ми провели опитування в Telegram-каналі Highload, у якому взяли участь 212 айтівців, які проживають як в Україні, так і за кордоном.

Як виявилося, з усієї кількості хороший психологічний стан та гармонійне життя мають лише 15,5% опитаних: вони намагаються абстрагуватися від поганих новин, приділяти час розвагам, близьким. Цікаво, що частка таких людей в Україні вища — 17%. Ще 17% із загального пулу опитаних почуваються погано — їм здається, що життя завмерло 24 лютого, вони постійно відчувають тривожність. Крім того, 4% заявили, що лікують психічні розлади, спровоковані війною.

Але переважна більшість айтівців в Україні — 69% (і 42% — за кордоном) живуть у режимі сон/робота/донати і терпляче чекають на кінець війни. Про них ми поговоримо докладніше.

Терпіти не можна жити

На дев’ятому місяці війни терпіння айтівців добігає кінця, і вони починають вигоряти — один із фахівців поділився на форумі своїми почуттями та висловив жаль, що життя минає, поки він сидить і кодить. Він попросив поради, як позбутися цього відчуття — чи взяти відпустку, чи зробити свої вечори різноманітнішими.

Проте фахівець не зустрів розуміння: колеги нагадали, що «у нас у країні війна, взагалі-то», щось планувати — порожня справа, а його страждання — дрібниця порівняно з тим, що відбувається навколо, і темними часами попереду. Тому треба працювати, допомагати ЗСУ та не скаржитися.

Але ця порада йде всупереч із думкою психологів:

«Звикаючи до життя в суворих рамках «сон-робота», тіло починає реагувати стресом на будь-які зміни — навіть на спробу відпочити або приділити час іншому заняттю, зустрічі з друзями», — вважає психолог із 10-річним стажем та розробник Родіон Азнауров.

Тут також варто згадати термін «синдром відкладеного життя». Це когнітивний феномен, запроваджений професором Серкіним у 1997 році: він вивчав психологію людей, що живуть на півночі, які щодня виживали, сподіваючись у майбутньому на краще життя далеко від цієї холодної та лютої землі, пише Prague Integration.

Синдром не є психічним захворюванням, а лише способом мислення та поведінки. Люди з цим синдромом живуть очікуванням щасливого та повноцінного життя, відкладаючи на потім свої цілі, плани, задоволення. Одне спільнота програмістів помітила вірно: кінець війни — це означає лише кінець обстрілів наших міст. Після нього не стане легко, як по клацанню пальців: будуть складні часи відновлення країни з купою інших проблем. І спроба з головою піти у роботу на такий тривалий період — погана ідея.

Які можуть бути наслідки?

Психологи давно помітили зв’язок між задоволеністю життям та балансом окремих його сфер, а саме:

• здоров’я та тіло;
• друзі та соціальне оточення;
• сім’я та стосунки, кохання;
• кар’єра та бізнес;
• фінанси;
• духовність та творчість, мистецтво;
• знання та особистісне зростання;
• яскравість життя (моменти найбільшого задоволення, коли відчуваєте повноту життя).

“Усі ці сфери є частиною вашої реальності. Щастя залежить від того, наскільки в середньому кожна їх розвинена. Вони взаємозалежні: якщо одна нерозвинена чи відсутня, то це створюватиме напругу, тягтиме вниз інші сфери життя”, — прокоментував Родіон Азнауров.

Крім того, психолог зазначив, що діяльність айтівця зазвичай передбачає багато нових завдань і викликів щодня, які вимагають максимальної роботи мозку. Такий режим роботи має власний ліміт, він дуже енерговитратний. Важливими є перерви, нормальний нічний сон, переключення з роботи на інше заняття, інакше такий спосіб життя призведе до виснаження та вигоряння.

Що робити?

PhD, психолог-практик, бізнес-тренер Марина Діденко дала низку порад, з чого можна розпочати нову сторінку життя — у тому числі айтівцям, життя яких «зупинилося».

«Світ хитається під ногами, і фраза “якщо я виживу” — вже не фігуральний оборот, а жорстока реальність, тому так складно радіти життю та говорити про майбутнє, будувати плани. Але стадію шоку та гострого стресу українці здебільшого пережили, і тут постає питання: “А що далі?”», — каже Марина.

1. Визначте зону контролю. Коли ми втрачаємо контроль над своїм життям (а війна, економічна криза, переїзди, стихійні лиха – це саме про втрату контролю), думати про майбутнє стає важко. Тому так важливо усвідомити, що саме зараз ми можемо контролювати та поступово, крок за кроком відвоювати та стабілізувати свою зону впливу.
2. Опануйте короткочасне планування. Через велику міру невизначеності важко будувати плани на тривалий період, але нам під силу спланувати свій день або навіть кілька днів. Якщо це завдання дається важко, спробуйте з чогось побутового, наприклад, складіть меню, список покупок, дзвінків друзям або листів, які потрібно написати близьким, книг, які слід прочитати тощо. Увечері проаналізуйте, що виконано, та поставте позначки. Це активізує необхідні нейронні зв’язки, і надалі процес планування піде легше.
3. Згадайте, чого ви прагнули до лютого і проаналізуйте, що з цього досі актуально. Пам’ятайте, що завжди є кілька шляхів досягнення цілей. Якщо ми не можемо зараз піднятися на гору, можливо її варто обійти?
4. Проаналізуйте різні життєві сфери, скористайтеся для цього класичним «Колесом балансу» і визначте по одній меті для кожної сфери, що “просідає”, в короткостроковій перспективі. Це допоможе стабілізуватися та дозволить рухатися далі набагато впевненіше.

5. Проаналізуйте свої цінності. Які з них залишилися актуальними, а які стали несуттєвими? Можливо, з’явилось щось нове. Відштовхуючись від цього, складайте новий план життя.
6. Не бійтеся мріяти. Якщо ми маємо мрії — образ бажаного майбутнього, — ми можемо сформувати певні цілі (щось конкретне) і окреслити шляхи їх досягнення маленькими кроками день у день.

А якщо вже нема сил будувати плани?

Ви місяцями працювали, всі сили та кошти віддавали на допомогу ЗСУ в очікуванні, що ось-ось усе закінчиться і… вигоріли. Кінця війні не видно, а емоційний ресурс уже на нулі. Тут згадуються слова відомого психіатра та психотерапевта Віктора Франкла: «Першими ламалися ті, хто вірив, що все ось-ось закінчиться. Після них — ті, хто взагалі не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях без очікування на те, що може чи не може статися».

Як пояснює Марина Діденко, коли людина довго перебуває у стресових чи травматичних подіях, емоційний стан постійно змінюється і важко розподілити життєву енергію на весь процес. Особливо коли немає певного часу завершення випробувань і незрозуміло, скільки ще «терпіти».

У психології існує модель балансу Пезешкіана, відповідно до цього підходу ми генеруємо та розподіляємо свою енергію між чотирма сферами — тілом, діяльністю, відносинами та сенсами. Щоб не доводити себе до виснаження, це потрібно робити правильно:

1) Проаналізуйте, яким саме сферам ви приділяєте недостатню увагу.

2) Зміцнюйте зв’язки з рідними, навіть якщо фізично зараз ви є далеко один від одного. Використовуйте переваги сучасного життя: телефонуйте, пишіть повідомлення, обмінюйтеся фотографіями та відео. Якщо ви зараз мешкаєте разом, влаштовуйте спільні обіди, чаювання, грайте в настільні ігри.

3) Визначте свої ресурсні та нересурсні ролі. Проаналізуйте, яка діяльність вас наповнює, надихає, мотивує, а яка, навпаки, обтяжує. Делегуйте виконання завдань, які не приносять вам задоволення, якщо це можливо.

4) Намагайтеся жити розмірено. Влаштовуйте собі відпочинок, інтернет-детокс, прогулянки тощо. Зосередьтеся на тому, що дійсно приносить сенс та відчуття щастя у вашому житті. Спробуйте щоранку запитувати себе: «Яка моя ціль сьогодні?». І вже виходячи з цього плануйте свій день.

5) Розвивайте адаптивність до змін. Все, що б не відбувалося у вашому житті, це територія можливостей. Навіть, здавалося б, вкрай несприятливі обставини можна перетворити на можливості особистісного зростання та розвитку.

«Головне, пам’ятаєте: психологічний ресурс — це наш резервуар, з якого можна черпати, лише попередньо наповнивши. І від якості та кількості цього наповнення безпосередньо залежатиме смак вашого життя», — резюмувала психологіня.