«Аптека 9-1-1»: фармацевти як перша допомога, а аптека стала «пунктом незламності». Будні у 10 км від фронту

Вони відкривають аптеку, коли над головою гудуть дрони. Роблять перев’язки пораненим, поки триває артилерійська канонада. В аптеці, яка діє як «пункт незламності», заряджають телефони односельчанам, коли світла немає по кілька діб. Їхня робота уже давно перестала обмежуватись просто фармацією, а розширилась і стала прикладом відданості, людяності й віри у свою країну.

Для партнерського проєкту розповідаємо про будні аптеки у прифронтовому селищі на Херсонщині.

Робота під обстрілами

На Херсонщині, у селищі Білозерка, працює одна з аптек мережі. Тут, лише за 10 кілометрів від лінії зіткнення, фармацевти щодня виходять на роботу попри обстріли задля допомоги людям і віри у краще майбутнє.

Однією з тих, хто продовжує працювати в цих умовах, є Лариса Здибай – завідувачка аптеки та фармацевт із 35-річним досвідом. Вона живе в Білозерці все життя і вже не уявляє себе в іншому місці.

«У нас тут червона зона. Артилерію чути постійно. Страшно кожного дня», – ділиться завідувачка аптеки Лариса Здибай. Під час нашої розмови неподалік знову почався обстріл. Вона лише затихла на секунду, перевела подих і продовжила розповідати про роботу, яку щиро любить.

Далі Лариса пригадує перші дні повномасштабної війни, коли Білозерка була окупована.

---

«Це був інший страх. Ти вдома, на своїй землі, але не маєш жодних прав. Це наче тортури», – каже Лариса. Після звільнення Херсона 11 листопада 2022 року селище повернулося під контроль України, але обстріли не припинилися.

Попри все, фармацевт не хоче виїжджати: «Де гарантія, що десь безпечніше? Люди гинуть і в тилових містах, а тут наш дім».

Фармацевти стають першою допомогою

У селищі проблеми з доступом до лікарів, тому фармацевтам часто доводиться ставати першою ланкою допомоги.

«Люди приходять після обстрілів з пораненнями. Треба перев’язати рану, заспокоїти, підказати, що робити далі. Я маю можливість допомагати людям – це велика честь», – ділиться Лариса.

Електрика в Білозерці часто зникає на кілька діб, але ще більшим викликом є дорога на роботу й назад.

«Над головою постійно дрони. Вони полюють на людей і машини. Влітку хоч листя допомагало сховатися, а зараз усе видно. Інколи дорогою починається обстріл… Тому ми зазвичай не йдемо, а біжимо», – каже завідувачка аптеки.

Тут працюють троє фармацевтів. Усі залишилися, аби фармацевтична допомога в селищі не зупинялася. Адже аптека стала «пунктом незламності» й місцем, де люди можуть зарядити телефон, взяти гарячу воду чи зігрітися.

«Ми тут дуже згуртовані. Якщо у когось руйнування чи пожежа, люди відразу приходять допомагати. Я дуже вдячна моїм колегам, які поруч зі мною працюють у таких умовах. Для цього потрібно мати неабияку мужність», – зізнається Лариса.

Під обстрілами не забувають про мрії

Коли почали говорити про мрії, завідувачка не стримала сліз. Батьки Лариси поважного віку: мамі 86, татові 93 роки. Та вони досі живуть в окупації, на лівому березі Дніпра. Лариса не може їх побачити вже понад три роки.

«Я дуже хочу обійняти їх. Хоч раз… Також хочу побачити рідну сестру і брата із племінниками», – каже вона крізь сльози.

В «Аптеці 9-1-1» розповідають: історії таких людей, як Лариси Здибай, є головним приводом, чому мережа продовжує працювати навіть у найскладніших регіонах.

«Наші фармацевти – це люди з надзвичайною силою духу. Вони залишаються поруч з українцями там, де важко, де інколи немає елементарних умов. Це не просто робота, а щоденний акт сміливості й відданості. Компанія робить усе можливе, щоб підтримати команди, які працюють у прифронтових громадах. І ми безмежно вдячні кожному, хто вибирає залишатися на своїй землі та допомагати людям», – додає директорка з комунікацій «Аптеки 9-1-1» Валентина Йовенко. 

За її словами, такі віддані співробітники стають точками опори для цілих громад. Вони вірять у перемогу та чекають на день, коли кожен мешканець Херсонщини і всієї України зможе жити в безпеці.