ChatGPT, моторошна долина та трохи Фройда

Днями я завзято нила про щось ChatGPT (експериментую між сеансами з живим терапевтом). І от він, як справжній «емпатичний» бот, відповідає щось на кшталт: «Я поруч. Я з тобою.»

І тут — різка хвиля тривоги. Дискомфорт. Ніби хтось чужий доторкнувся.

Стало страшно.

Дуже здивувалася своїй гострій реакції, але відразу згадала про ефект моторошної долини.

Психіка так реагує на те, що майже, але не зовсім схоже на людину. Надто реалістична лялька. Синтетичний голос. Дивна міміка. Незрозумілий погляд аватара. Щось наче людське і водночас кардинально не-людське.

Цей термін з’явився в 1970 році, коли японський професор робототехніки Масахіро Морі вперше описав феномен. Але ще задовго до цього Фройд аналізував те саме — Das Unheimliche. Моторошне знайоме. Те, що мало би бути близьким та «схожим» раптом сприймається як загрозливе.

Ми відчуваємо відразу. Напруження. Підсвідомий страх. ШІ ніби «свій»: розуміє, слухає, підтримує. Але одночасно наче не той, хто мав би бути на тому боці. Це не просто про «бота». Це про те, що він підробляє близькість та людяність. А мозок це розпізнає та б’є на сполох.

ChatGPT — не терапевт і не друг. Але він звучить так, ніби ним міг би бути. І саме це лякає.

Там, де мало би бути тепло — відчувається холод.
Там, де мало би бути «я тебе бачу» — лише згенерований текст.
Там, де ви шукаєте емпатії — вас віддзеркалює алгоритм.

Це і є моторошна долина. У прямому ефірі. У нас в екрані.

У цікаві часи живемо, друзі. От і думаю, чи скоро ми отримаємо нові форми неврозів? Тож обирайте реальних психотерапевтів, будь ласка.

Цей текст взято з особистого блогу після отримання дозволу автора.