Мужчина перед разбитым домом в Харькове в четверг 24.03.2022.Фото Мариенко Андрея
Привіт! Мене звати Олексій Карачинський, я психотерапевт, ветеран донбаської фази війни, майор ЗСУ. У розмові з Надією Перевізник із Verba Club ми зачепили важливу тему, як планувати майбутнє в умовах війни і чому плин часу зараз сприймається інакше.
Чоловік перед розбитим будинком у Харкові / Фото: УНІАН
Зараз про це питають дуже багато людей. Адже «я» — це не тільки мій світогляд, не тільки моє тіло, не тільки мої думки, це ще й певна уява свого майбутнього, уява свого бажаного життя. Зараз це намагаються вкрасти, знищити і відняти у всіх українців.
Тут багато залежить від обставин: одна справа планувати своє майбутнє, знаходячись у Харкові, інша справа — знаходячись у Києві, і інша справа — десь у Будапешті. Це різні умови, і я не можу давати загальні ідеї, як і з цим впоратися і що робити. Плюс є ще окрема важлива складова — індивідуальні характеристики особистості.
Наприклад, у мене є один друг німець — він завжди планує на декілька років вперед, і 90% часу він займається переплануванням. І взяти, наприклад, українця, який максимум, що буде планувати — це за декілька місяців те, як він зустріне Новий рік (або за тиждень до свята).
Тобто грає роль контекст та певні індивідуальні характеристики, а також світогляд. І тільки спираючись на це ми можемо навіть не те що давати якісь поради, а говорити такою мовою, аби людина змогла ухвалити саме те рішення, яке їй вважається найправильнішим.
У 2014 році я хотів їхати і захищати країну, а зараз перше, про що подумав — це про свою дитину та дружину. Дитині 2 роки. Ми жили в Ірпені, планували виїхати звідти у першу чергу. Тобто ще раз підкреслю, що все залежить від ваших цінностей та обставин. Якщо б у мене не було дружини і дитини, то я б був першим, хто б стояв у черзі до військкомату.
Якщо ви знаходитеся у небезпеці і вам важливо почуватися безпечно, потрібно виїжджати. Це може бути первинний план.
Виїхати за будь-якої нагоди! Якщо є намір залишити місце проживання і дозволяють обставини. Це і буде перший крок до найближчого плану.
Якщо є намір залишитися, то можна себе запитати: яким чином я можу допомагати у цих обставинах? Це теж про певне майбутнє. Що я сьогодні роблю? Сьогодні я готую їжу. Завтра розвожу теробороні ліки, післязавтра я теж чимось займаюсь.
Тобто тут можна робити такі човникові плани: план на день і план на тиждень. І таким човниковим методом ми можемо жити рік і більше.
Прокинулися, почитали новини — вже краще стало: ще один день війни ми пережили. Далі якось буде. Але також важливо, щоб цей човниковий метод вписувався у наш світогляд.
Протитанкові їжаки на Майдані Незалежності у Києві / Фото: УНІАН
Також для когось, наприклад, краще швидке та різке перепланування. Тобто, умовно, якийсь українець виїжджає до Польщі/Німеччини і він думає: «Все, починаю тут життя наново». І це швидке та різке перепланування без сподівання повернутися назад —комусь так буде легше.
Це складніше — починати все спочатку, але комусь так буде безпечніше, хтось так більше відчуватиме контроль над ситуацією.
Наприклад, я планую човниковим методом, максимальний план у мене — на три тижні: зараз ми з сім’єю змогли орендувати квартиру, далі буде. Що потім — поки не знаю. Але тут важливо розуміти, що ми можемо різко перепланувати, бо обставини можуть різко змінитися.
Дуже важливо розуміти: як вам буде спокійніше? Як ви відчуватимете контроль над ситуацією?
Русня у нас забрала контроль. Є таке поняття у психології — локус контролю
У мене є знайома у Будапешті, яка каже: «Я не знаю, що мені робити. Куди їхати, де бути? У Польщу, Литву… Бути біженкою, не бути біженкою…» Ми знайшли класну ідею — ідею відпустки або релокації. Я у неї спитав: «Якщо б, умовно, не було цієї війни, куди б ти хотіла поїхати на півроку пожити?» Вона відповіла: «Я б хотіла до Португалії». Все! Тоді їдь до Португалії.
Чому це важливо? Тому що це питання свого власного вибору. Якщо мені хочеться їхати до Португалїі — я їду до Португалії, я вже не відчуваю себе жертвою.
Якщо я вимушений їхати до Польщі або ще кудись, куди мені їхати не хочеться і у мене немає ідеї релокації (де б мені хотілося б пожити-попрацювати, якщо є така нагода — це теж важливо, не забуваємо контекст), то краще планувати так, щоб це був більше власний вибір, аніж примус. Тоді ми не будемо у ситуації жертви, певного ступору та відчаю.
Сприйняття часу зараз таке ж саме, якщо б ми вирушили у якусь пригоду. Наприклад, я дуже люблю подорожувати автостопом. Їхати потягом — це зовсім інше сприйняття часу, ніж подорожувати автостопом. Автостоп — це пригода, це завжди щось нове.
І чому нам здається, що пройшло вже три місяці, хоча війна триває місяць? Тому що все насичене емоціями.
Оце нове, з чим ми зіштовхуємося — незалежно від того, це війна чи ми поїхали до якоїсь нової країни, де до цього жодного разу не були — рівень емоційного насичення приблизно однаковий. Є сильні емоції, є щось нове, з чим ми до того не стикалися, тільки єдина різниця — там можна поставити знак плюс, а у нашій поточній ситуації — знак мінус. Тому таке сприйняття часу абсолютно нормальне, абсолютно адекватне подіям, які зараз відбуваються.
Це нормальна реакція тіла, нормальна реакція психіки. Тобто все, що зараз буде відбуватися — це нормальна реакція організму на ненормальну ситуацію. Це дуже важливо розуміти, аби не починати себе накручувати, що ми з’їхали з глузду.
Блогер та розробник Джозеф Круз розповів, чому не варто писати ідеальний код та чому це…
Днями я завзято нила про щось ChatGPT (експериментую між сеансами з живим терапевтом). І от…
«Крутіть колесо, щоб отримати знижку до 50%!» «Натисніть тут, щоб відкрити таємничу пропозицію!» «Зареєструйтесь зараз,…
Дуже хочеться робити якісь десктопні апки. Сумую за часами коли всі програми були offline-first, і…
Надсилаючи криптовалюту, багато новачків ставлять запитання: як працюють комісії та чому вони відрізняються в різних…
Нова афера набирає обертів — ось детальний розбір того, як фальшиві потенційні роботодавці намагаються вкрасти…