«Здавалося, ніби я біжу в колесі і вже нічого не тішить»: чи реально волонтерити і не вигоріти — моя історія

Привіт! Мене звати Святослав Іванців, я QA Engineer у U-Genius Software Development Company. У цій статті я хочу розповісти про свій досвід волонтерства паралельно з роботою та підтримати всіх, хто допомагає нашим хлопцям на фронті: поділюся своїми невеличкими лайфгаками — де на все знайти сили та як не вигоріти.

Як я став волонтером

Перші тижні війни минули «на телефоні». Намагався допомагати із пошуком житла для знайомих моїх знайомих, модерував новостворений місцевий Telegram-канал та почав отримувати запити на бронежилети, балаклави, каски, розгрузки.

У компанії усім, хто з України, дали час на збирання себе докупи, тож саме перші тижні війни я не працював, але зарплатню було збережено у повному обсязі. Саме зарплата дала мені змогу придбати деякі речі за власний рахунок, тому честь і хвала тим компаніям, які продовжують платити винагороду своїм спеціалістам, у тому ж розмірі, як і до війни. 

Про донати, думаю, навіть казати не треба. Звісно, донати стали частиною моїх витрат. І після перемоги планую продовжувати.

Бо зараз увесь час в голові пульсує лише єдине питання: «Що я ще можу зробити?». 

У ЗСУ є люди, яких я знаю особисто. Саме завдяки їм я довідався що, кому, куди і скільки треба. 

Хочете волонтерити? Будьте готові до цього

Процеси допомоги вкрай хаотичні і до цього треба бути готовим. В першу чергу навіть не вам, як людині, а компанії, як роботодавцю. Мій досвід можна назвати позитивним, бо на проєкті, де я працюю, із розумінням і схваленням поставились до того, що час від часу я випадатиму із радарів. А може їм навіть доведеться на мене чекати.

Вони чудово розуміли, що у країні війна і кожна пара рук на вагу золота та наближає Україну до перемоги.

Отже, декілька порад:

1. Повідомте про свій намір волонтерити. Окресліть приблизну кількість часу, який ви плануєте присвячувати волонтерству.
2. Отримайте підтримку (дозвіл) або несхвалення.
3. Подякуйте за підтримку, якщо отримаєте її, а у разі несхвалення замисліться, чи будете ви й надалі продовжувати працювати у компанії. Або ж вам доведеться змінити її на ту, яка підтримуватиме ваше прагнення.

Як збирати кошти та звітувати

Facebook — сила! Насамперед, коли потрібно зібрати кошти, я звертаюсь до соцмережі. Для збору коштів я створив банку у Mono, спочатку приходили невеликі суми від жителів громади. До речі, сила Facebook спрацювала ще й тому, що мені почали писати у приватні повідомлення і надавати матеріали для пошиття розгрузок та жилетів безкоштовно. Тому кошти з першого збору ще навіть не були до кінця витрачені, і пришвидшують закриття наступного.

Далі складніше — надійшов запит на авто. Авто знайшлося, але його вартість становила 5000 євро. Чесно кажучи, у мене було стійке відчуття, що мені не вдасться зібрати цієї суми. З самого ранку я і декілька моїх друзів поїхали до місцевих підприємців просити допомоги.

Написав пост у Facebook, а далі моя дружина поширила допис у 50+ групах обласних центрів України. Збір було закрито за добу! Вдалося зібрати 190 879 грн.

Сума перевищувала необхідну, то ж решту було витрачено на пальне. 

Всі кошти, які надходили, я вніс у документ з іменами та сумами переказів. Наступним кроком був ще один пост зі звітом — скільки, за скільки, на що ми зібрали та які подальші дії. Пост-звіт із фото вже є на моїй сторінці. 

Протягом війни нам вже вдалося зібрати таку допомогу:

• 10 розвантажувальніх жилетів
• Сувій тканини на розгрузки ($400)
• 10 комплектів активних беруш
• 15 спальників та карематів
• 22 плитоноски
• 20 аптечок
• 200 фасованих порошків калій-йодиду
• Декілька десятків одиниць спідньої білизни
• Авто LandRover 2002
• Мікроавтобус Renault
• І на додаток було придбано та доставлено різноманітні медикаменти, кріплення для ПНБ до шолома

Враховуючи досвід попередніх потреб, нашим бійцям й надалі будуть потрібні авто (тривалість життя авто на війні — всього декілька тижнів), розвантажувальні жилети, бронежилети, медикаменти, спідня білизна та весняно-літнє взуття.

Як волонтерити та не зійти з розуму

1Дотримуватися режиму дня

Як би банально це не звучало, але вкрай необхідно дотримуватися режиму дня. Тобто регулярно харчуватися, знаходити час для відпочинку та нормального сну. Я декілька разів знехтував цим правилом і одразу відчув відтік сил. Саме тоді я вирішив більш уважно ставитися до режиму.

Скажу одразу: виходить не завжди, але це не виправдання, аби відмовлятися від більш-менш адекватного розпорядку дня. Намагаюся заснути до 00:00, регулярно їсти (насправді з цим часто виникають проблеми) — навіть якщо окрім хот-догу на заправці більше альтернатив немає, то краще так, ніж нічого зовсім. 

Щоб не забувати вчасно їсти можете собі налаштувати нагадування на телефоні. 

2Користуватися нічним режимом смартфону

Це мій мастхев і не лише під час війни. Перший місяць я не користувався нічним режимом і отримував усі сповіщення та повідомлення і о першій, і о другій ночі. Це неабияк заважає і як показує досвід — читання тих сповіщень чи повідомлень можна було сміливо відкласти на ранок. 

Тому сам користуюсь і вам раджу. По-перше, ви швидше засинатимете, бо не будете відписувати на повідомлення ледь не до ранку. По-друге, ви дійсно зможете якісно відпочити і ніщо вас не відволікатиме від перегляду фільму чи серіалу, наприклад. Якщо раптом хтось терміново має вам щось повідомити, то можна подзвонити, чи не так?

3Хвалити себе за усі успіхи

Великі справи складаються з маленьких дій. Якщо постійно думати про велику кінцеву мету і пропускати всі зусилля, які докладаються, то можна дуже швидко розчаруватися та стомитися.

Від моменту ухвалення рішення про збір коштів на купівлю авто для ЗСУ та до передачі авто для батальйону минув місяць. Мені здалося, ніби я біжу у колесі і вже нічого не тішить. Вже три тижні минуло, а автівки ще немає…

Саме тоді мені спало на думку підсумувати, скільки кроків було зроблено до сьогодні і скільки ще знадобиться. Це неабияк допомогло, адже я чесно оцінив свої зусилля і сил стало більше.

Для того, щоб підбадьорювати себе — записуйте «маленькі справи» у нотатки і перечитуйте їх.

4Залишати час на спілкування з рідними

Не варто цілковито присвячувати себе волонтерству від ранку до ночі. Ви швидко стомитесь і відчуєте вакуум від нестачі спілкування із рідними та друзями. Декілька тижнів я мало часу проводив із рідними і коли нарешті це вдалося зробити — відчув полегшення та розслаблення. 

Відтоді я вирішив шукати час для спілкування із родиною чи друзями так само, як і час для сну або прийомів їжі. Це не завжди вдається зробити, бо інколи моя допомога потрібна дуже раптово, але якщо я точно знаю, що у середу я вільний, то фіксую це у календарі.

Вам раджу робити те ж саме. Окрім цього, попереджайте і рідних про свій вільний час, адже у них теж можуть бути плани.

5Знаходити бажаючих допомогти та не відмовлятися від допомоги

Спочатку здається, що ти все можеш сам! Це так тільки здається. На своєму досвіді можу сказати, що підтягуються небайдужі, які теж хочуть чимось допомогти, ваше завдання — не заважати, а ввести в курс справ та делегувати частину обов’язків. 

Як не вигоріти волонтеру

1. Повертайтесь до звичних речей.Заземляйтеся та повертайтеся до звичних буденних справ. Таких як приготування їжі, прибирання оселі, зустрічі з друзями та вечірнього перегляду кіно або серіалів. Це допомагає перемкнутися та відволіктися.
2. Знайте тих, кому допомагаєте. Я допомагаю тим, кого знаю особисто. Мої друзі, знайомі та родичі вже на війні і передають мені запити, що їм необхідно. Це дає змогу відчути, що я допомагаю конкретним людям, батальйонам. Я їх знаю. Тому як тільки настає втома, я пригадую, що умовно у Василя є родина, яку я знаю і маю допомогти йому та його побратимам. Якщо ви допомагаєте у волонтерському центрі і не знаєте тих, кому допомагаєте особисто, то можете як мінімум дізнатися, який це батальйон, звідки він, або й навіть попросити показати вам фото.
3. Фізична активність і «розумна» прокрастинація. Фізична активність допомагає відімкнутися від справ і ні про що не думати. Але часом просто немає фізичних сил на біг чи тренування. Тому інколи я обираю комп’ютерні ігри, аби вимкнути мозок від справ і буднів. Щоправда, аби не перестаратися із втечею від реальності раджу ставити собі будильник на фіксований час, щоб не провести шість годин за іграми. Години-дві цілком вистачить.

Риторичне запитання: чи на все вистачає сил

Звісно бракує декілька годин в добі, але цілком можна намагатися встигнути все. Сідаю працювати вранці, через певний час починаються дзвінки, повідомлення. Доводиться швидко реагувати та координувати людей або їхати кудись по щось самому. В обід повертаюся і знову працюю, ввечері знову дзвінки та повідомлення. І так по колу.

Чи вистачає сил і часу? Мусить вистачати, інакше — ніяк. Якщо хтось бажає долучитися до майбутніх зборів, ласкаво запрошую на мою сторінку у Facebook! Давайте допомогати разом!