Це було дуже безглузде рішення: як війна мало не знищила результати 5 років роботи і чого це нас навчило

Наприкінці квітня відбулася онлайн-конференція Games Gathering: Gamedev Under Bombs. На ній айтівці з українського геймдеву розповіли, як на них вплинула війна.

Highload уже публікував тези з двох доповідей конференції:

• Як працює пропаганда в російському геймдеві
• Як війна змінила геймдев-рекрутинг

У цьому матеріалі розповідаємо про доповідь Creative Director у NightCat Studios Андрія Кохана: як одне невдале рішення може підвести під ризик усю діяльність компанії. 

_____

Далі зі слів Андрія

Мама сказала: «Добре, що ти опинився тут». Але я вважав інакше

Ця історія починається за чотири дні до війни, 20 лютого. Ми з колегами обговорювали чутки про початок вторгнення, і всі погодилися, що воно не станеться. Але я все одно трохи параноїв.

Через брак фінансування та низьку швидкість інтернету у нас не було хмарних сховищ. Тому 800 ГБ наших даних — результати п’яти років роботи — зберігалися локально на комп’ютері. Через параною я все підготував для того, щоб диск можна було будь-якої миті забрати із собою під час евакуації.

Але вже 21 лютого я поїхав з Києва в гості до своїх батьків до Ізмаїлу Одеської області. І, хоч би як безглуздо це звучало, залишив диск в офісі. Тому, коли я прокинувся 24 лютого від слів мами «Війна почалася», моєю першою думкою було: «Чому я не взяв диск із собою?» Вона сказала, що дуже пощастило, що я опинився тут, а не в столиці, але я так не вважав.

З Ізмаїлу до Києва можна дістатися за 10 годин, але в мирний час

Першого ж дня я сконтактувався з усіма своїми колегами, які жили в Україні. У Києві опинилися лише двоє — і обидва евакуювалися звідти наступного дня після вторгнення. Усі були в безпеці, але це також означало, що мені потрібно було планувати поїздку до Києва.

Ізмаїл знаходиться за 720 км від Києва. Потягом можна дістатися за 17 годин, машиною чи автобусом — за 10. Але це в мирний час. У військовий — поїзди й автобуси скасували, а їхати машиною було дуже небезпечно і майже неможливо через брак палива на заправках. Тож треба було чекати.

Я організував собі невелике робоче місце та намагався працювати. У кутку в мене постійно висів телевізор з новинами, через який я дізнавався про повітряні тривоги. Коли було можливо — я концентрувався на робочих тасках, донатив і допомагав на IT-фронті — ддосив сайти.

До речі, у ддосингу також була частка гейміфікації. Розробники утиліти для ддосингу зробили оновлення, де можна переглянути свій рейтинг та успішність своїх атак.

Поїздка була небезпечною та дорогою, але це — справедлива ціна

Наприкінці березня нарешті з’явився автобус з Ізмаїла до Києва та назад. Він коштував недешево, але це була справедлива ціна за можливість врятувати цінні дані.

Попри те, що наприкінці березня в Києві було набагато безпечніше, ніж на початку війни, підтвердження про відведення військ із Півночі України ще не було. Тому подорож була все ще дуже небезпечною. 

Але я їхав до Києва не лише за комп’ютером і сховищем даних, але й іншим обладнанням. Крім того, там були деякі мої документи, а також документи нашої студії. Нам дуже пощастило, бо майже все це вдалося вивезти. На поїздку в один бік я витратив приблизно 25 годин та успішно повернувся назад. 

Висновки

Під час цієї подорожі я говорив з багатьма людьми, включаючи водіїв таксі, українських військових і навіть онкопацієнта. Немає жодних сумнівів у тому, що ця війна торкнулася всіх. І дуже складно прийняти, що життя змінилося в один момент. 

Моя історія має хепі-енд. І я почуваюся дуже щасливим. Але щодня ми чуємо новини про місця та людей, яким пощастило набагато менше. Усе, що відбувається, змушує замислитися багато про що і зробити важливі висновки.

Ось мої, що стосуються безпосередньо NightCat Studios:

1. Звичайно, ми використовуватимемо хмарні сховища 🙂
2. Ми зареєструємо нашу компанію в Україні. До війни ми розглядали інші країни, але тепер наш вибір однозначний. Ми хочемо підтримати нашу країну.
3. Ми робитимемо повну україномовну локалізацію всіх наших проєктів. І не випускатимемо російськомовну локалізацію — принаймні це не буде в пріоритеті.
4. Ми просуватимемо бренд українського геймдеву. Саме українського, а не пострадянського. Ми хочемо бути вільними та незалежними — так само, як і вся наша нація.