Кожному розробнику відомі шляхи кар’єрного зростання — якщо працюватимеш добре, рано чи пізно почнеш делегувати та перейдеш в управління як тім- або техлід, проджект-менеджер і так далі. Насправді виходить не завжди так. Сорокарічний айтівець, який все життя пропрацював програмістом, поділився своїми думками в блозі Hey.
Далі — від першої особи:
- У порівнянні з молодшими версіями мене сьогодні я почуваюся на висоті. Звичайно, набуті технічні знання допомагають, але досвід та вміння швидко знаходити підхід до роботи мають більш важливе значення. Я думаю, що сьогодні як фахівець я набагато кращий, ніж 15 років тому, і сподіваюся, що набагато гірший, ніж через 15 років. Це почуття безперервного навчання для мене — безцінне.
- Робота з людьми, у яких ви можете чогось навчитися — чудове джерело мотивації.
- Я зберігаю багато недоліків, які у мене були на початку роботи, але тепер знаю себе і їх вплив набагато краще, тому можу спробувати протистояти їм.
- Моє бажання керувати людьми — на рекордно низькому рівні.
- Моє бажання обговорювати технічні речі з людьми, допомагати та отримувати від них допомогу — на рекордно високому рівні.
- Моя продуктивність набагато більш передбачувана.
- Раніше я був дуже чутливий до тону та манер колег на робочому місці. І я й досі залишаюся таким.
- Я навчився давати собі можливість переосмислити технічні виклики. Раніше я добивав їх до кінця; тепер же з радістю змінюю курс раніше — коли мені не подобається “запах” або пропадає “апетит”.
- Коли я приступав до роботи, ані секунди не думав про час, масштаби і власний інтерес. Тепер я рідко роблю щось, якщо сукупність цих факторів не мотивує мене.
- Мені не подобається міняти контексти. Мій ідеальний порядок денний складається з одного важливого завдання, на якому я можу глибоко зосередитися протягом кількох днів.
- Ефективне спілкування — це складна навичка, на розвиток якої йдуть роки. І вона необхідна, якщо ви хочете програмувати професійно.
- Я набагато більш обережний при деплої.
- Я гадки не маю, наскільки ефективне парне програмування. Моє бажання перевірити це дорівнює нулю.
- Так само я не бачу переваги об’єднання людей в одній кімнаті для вирішення якоїсь проблеми, і не зацікавлений це перевіряти.
- Після 10 років віддаленої роботи для мене майже неможливо було б повернутися в офіс.
- Мені подобається, коли мені кидають виклик, і мені подобається відчуття, коли на старті я не знаю, як вирішити проблему.
- Я універсал у душі. Коли надто багато роботи над інфраструктурою, я сумую за розробкою продукту. Коли дуже багато бекенда, мені не вистачає фронтенда. У цього є свої плюси та мінуси, але я приймаю, що це просто я так влаштований. Ніколи не розумів, чому деякі люди зневажають термін «фулстек». Адже це стан душі.
- Я дійшов висновку, що відповідальність є важливою перевагою на роботі. Середовище, де відповідальність цінується, необхідне розвитку свого здорового глузду.
- Я за умовчанням скептично ставлюся до всіх гарячих новинок у галузі програмування. Я думаю, що це обоюдогострий меч. У молодості все було навпаки.
- “Не важливо, як це виглядає на перший погляд, проблема завжди в людях” — думка Джеральда Вайнберга, по суті, вірна, і це потрібно мати на увазі всім технічно мислячим людям.
Так, спираючись на свій досвід, я не можу погодитись з думкою, що люди втрачають інтерес до програмування з віком. І стереотип, що літні програмісти працюють повільніше, роблять більше помилок і воліли б краще керувати програмістами, також докорінно не вірний.