Чотири «дзвіночки» для роботодавця, які кажуть, що час звільняти співробітника

В мене понад чотири роки досвіду наймання людей, тож я часто пишу дописи у LinkedIn на цю тему. Нещодавно отримала у коментарях питання: «Як зрозуміти, що айтівця треба звільнити?». І знаєте, тут не буде відповідей десь на рівні тонких емпатичних відчуттів на кшталт «в нього не горять очі».

Є цілком конкретні причини.

80% звільнень можна уникнути

Я працювала HR три роки, і це була позиція, коли ти не тільки працюєш з колективом, а сам же і наймаєш співробітників. Найм — це не легка штука. Треба знайти потрібну людину, провести всі етапи співбесід, адаптувати її, щоб прижилась в колективі, та щоб колектив її прийняв.
То прям дуже масштабна справа.

Звільняти когось я зовсім не любила. Мені набагато легше втримати людину, поговорити, виявити її мотивацію та зробити так, щоб вона залишалась працювати, аніж швидко звільнити та шукати нову. Це все час…

Тому, розуміючи, що працівники мають властивість вигорати (сама така 😅), я кожного дня намагалась хоча б по п’ять хвилин приділити кожному в розрізі: «Привіт, як справи?». Щоб бути з колективом на «короткій руці», так би мовити.

Наші працівники знали, якщо щось не так, десь підгорає, десь підкипає — Настя зранку підійде, спитає як справи — я їй все скажу. Вважаю, що 80% звільнень можна уникнути, спілкуючись з колективом та виявляючи на ранніх стадіях невдоволення або якісь некомфортні для людини моменти.

Що можна зробити та коли діяти запізно?

Коли ця тема ще не накипіла людині, то зазвичай ситуацію може змінити:

• підвищення зарплати;
• аванс;
• відпустка;
• пара вихідних днів;
• зміна місця роботи (маю на увазі робочого місця — може інший відділ, інший стіл);
• зміна обов’язків.

Коли ж керівник (та й HR такі бувають, чого там гріха таїти) ігнорує те, що людина сумна на роботі, без настрою, з нотками депресії, агресії — це все накопичується з часом та виливається в стан апатії, абсолютного небажання вже розмовляти, щось міняти.

Просто я звільняюсь, або буду поводитися так, щоб ви мене звільнили самі!

Я не буду тут підіймати тему, що в людини може бути сумний настрій через якісь особисті проблеми: тут ми говоримо про роботу. Тож для мене таких прям дзвіночків для звільнень немає, окрім критичних:

• не виходив на роботу без попереджень і пояснень;
• прийшов п’яний;
• токсична поведінка — людина постійно лається, кричить, всіх посилає (і то з таким ще можна домовитись, теоретично);
• крадіжка, бійка.

Окрім того, є очевидні причини для звільнення, які прописані законодавством, але ми сьогодні не про це. Моя думка, що звільнення — це остання міра. Системне спілкування та приділення уваги співробітникам дасть вам розуміння ситуації та позитивний результат.  Просто спробуйте!

Це текст з особистого блогу, опублікований за згодою автора.