Дауншифтери або чому фахівці навмисно працюють нижче своїх можливостей

Є категорія людей які не мають бажання працювати або ефективно використовувати свої навички, натомість обмежуюсь роботою явно нижче їх можливостей.

Я знаю як мінімум чотирьох програмістів, троє з яких принципово хотіли в піхотний двіж (і один з яких вийшов живим з дуже ризикованої операції про яку ше кіно знімуть), а четвертий — займається сумнівною паперовою роботою. Я б дуже хотів бачити їх у більш хай-тековій суєті, бо в армії небагато людей, які легко розберуться з радіотехнікою, більшість все-таки вимагають навчання, яке часто йде важко.

Все-таки технар є технар, навіть якщо людина мала чисто софтверний бекграунд.

Може воно й на краще, коли людина хоче займатися тим, чим хоче і не займатися тим, чим не хоче, та й командир не відпустить бійця просто так, навіть якщо навести всі аргументи, що він буде більш ефективним.

Якщо у цивільній роботі уникати відповідальності та «підвищення» у менеджмент середньої ланки, це правильна стратегія, яка мінімізує ризики та максимізує прибуток, то на війні від цього залежить боєздатність.

Навіщо працювати СТО на $8к, якщо можна працювати за ті ж в $8к сенйором-помідором? Отож. Навіщо отримувати більше відповідальності та напрягатися, якщо гз таке ж?

P.S.: Ну гаразд, я теж принципово не хотів йти на ЗСУшні ІТ-галери, але то окрема історія.

Цей текст взято з особистого блогу після отримання дозволу автора.