Острівець свободи в океані рабства. Як працювати, якщо не любиш вказівки керівництва

Мене надзвичайно дратує коли мені говорять, що і як робити. З таким світоглядом працювати на когось складно, тому довелося вигадати coping strategy, щоб не з’їхати з глузду та якось виживати.

Стратегія полягає в тому, щоб вибороти собі хоч якийсь ступінь свободи та вдавати, що я собі сам придумую та видаю задачі, а вони диктуються навколишнім середовищем. Не підійматися на рівень вище, де знаходиться начальник або клієнт, якому то треба.

Так, на всіх своїх роботах я успішно абстрагувався від неприємної реальності та володарював у вигаданій власній, як принц даедра.

У великій корпорації я був відповідальним за продукт, яким ніхто не користувався і який знаходився у перманентному стані розробки.

У стартапі я «педалив» мікросервіси, які ніколи не пішли в продакшн.

Як перейшов на консалтинг, то був фактично СТО, архітектом, розробником та саппортом в одній особі, спочатку з командою, а потім без команди. Там мав дуже багато свободи, яка обмежувалась тільки рамками бізнесу, бо безпосередніх начальників не мав. Мені залишалося лише вдавати, що той бізнес має якийсь сенс, а далі все було просто.

Також були коротко- та довгострокові періоди співпраці, де я мав досить ізольовані задачі, та міг діяти вільно.

Пояснювати собі що я тут лише заради грошей, потрібно відпрацювати від дзвінка до дзвінка, мені ніколи не вдавалося, на таку роботу в мене не стоїть. Звичайно, як обставини примусили б, то довелося б терпіти, але до того ніколи не доходило через дбайливо зібрану фінансову подушку та загальну грамотність.

Кожного разу, доступаючи до нового проєкту чи нового роботодавця, я намагався якось вибороти той ступінь свободи, з яким було б комфортно жити.

Коли ти джун — тобі говорять що і як робити, мінімум свободи.
Коли помідор (senior — ред.) — говорять що, але можеш вирішувати сам як це зробити.
Коли техлід/архітект/СТО — тобі вже ніхто не говорить, ти сам маєш знати що робити.
Коли власник — тебе обмежують закони природи та ринок.

От до останнього щабля я і прагну. Але коли то недосяжне — доводиться займатися ментальною гімнастикою.

Цей текст з особистого блогу, опублікований з дозволу автора.