Мої етапи становлення як менеджера. Частина друга

Першу частину читайте за посиланням.

Батько нації «Пав Луць Кін»

В першій частині я описував часи до відкриття першого офісу. Ми працювали віддалено, рідко когось наймали і в цілому це все відчувалось більше як шабашка, ніж якись бізнес.

Але прийшов час рости, нам знадобився новий відділ і ми в один момент взяли шість молодих трейні під семантику.

Нам пощастило, більшість з них виявились дуже здібними і швидко росли, але ціна цього росту — фултайм робота декількох керівників у форматі щоденної багатогодинної роботи над помилками.

Пам’ятаю, як мали їхати з керівниками до друга на день народження, і запланували пошвидше повернутись, бо чітко розуміли, шо співробітники в офісі були на тому етапі, що без нас там все просто зупиниться. І ні в кого з нас немає проблем з делегуванням, просто взяли зовсім зелених спеціалістів, по яким декілька днів без перевірок  точно гарантували неймовірну кількість правок.

Ще декілька особливостей того періоду:

• більшість людей були значно молодші за мене;
• я ніколи до цього не мав досвіду в офісі і хотів зробити класну атмосферу «як вдома», прям сильно старався.

І хоча я в голові чітко розумів, що не будую «сімейний бізнес». І ніколи не говорив цю фразу, навіть більше, старався комунікувати інакше. Але по суті саме це я і будував.

Тому що вкладав в людей надзвичайно багато часу і зусиль, плюс старався, щоб всім було комфортно і приємно працювати в офісі. В купі з тим, що вони були молодші, і багато процесів були для мене новими, воно породжувало таку ситуацію.

Ніколи не забуду думку, яка виникла в мене в момент, коли ми спрацювались, команда підросла і стало просто приємно працювати. Я сидів на кріслі, дивився на людей і думав: «блін, таких кльових людей набрали, як взагалі в цю команду когось додавати? Точно спортить атмосферу».

Абсолютно жахлива, шкідлива, тупа думка. Навіть не тому, що вона була помилковою. А тому, що такі думки приходять тільки менеджерам, у яких неправильна дистанція з командою.

Я дивився на команду і в першу чергу бачив людей з їх внутрішнім світом, хоббі та переживаннями, а потрібно бачити професіоналів з їх сильними скілами, слабкими і зонами росту.

Без крайності, роботом чи камнем теж не потрібно бути, звісно. Але такі думки — це 100% ред флег, який треба фіксити.

Чи є взагалі плюси в такому підході?

• Якщо є ціль будувати велику компанію, то жодного
• Якщо стоїть задача побудувати невеличке джерело доходу + оточення, в якому приємно працювати, то це має право на життя і багато плюсів

Чим закінчилось?

Сталось багато непов’язаних між собою подій:

1. Я тоді полетів на зимовку в Таїланд і вперше довго працював без офісу і тих людей.

   Це трошки отрезвило і з’явились думки «чи правильно витрачати скільки часу на офісне життя, атмосферу й т.д?»

2. Почалась війна і з часом ми прийняли рішення взагалі закрити офіс, бо в нього декілька місяців ніхто не ходив.
3. Частина співробітників звільнилась, бо переїзджали закордон або світчились у інші напрямки.

   Це сильно по нам вдарило, бо в людей вкладалась просто неймовірна кількість часу та зусиль, і в кінці кінців більшість команди ми не втримали. На кожну з них ми витратили від 500 до 1000 годин прямої роботи один на один з керівником. І все марно. В моменті ми були трохи спустошені.

4. Вишенька на торті: при звільненні деякі співробітники вирішили відверто поділитись думками щодо багатьох речей і показували внутрішні переписки й коментарі щодо керівників і т.д. Там було багато всякого (і мало шо приємного), але основне, що вразило, наскільки по різному сприймались деякі дії та процеси між керівниками і командою.

Тоді ж я вперше зрозумів, що існує тип людей, які будуть завжди незадоволені незалежно від того, що вони отримують і яке до них відношення. Тобто, є установка в голові «начальник завжди мудак», і це ніяк не виправиш.

Не дивлячись на це все, я вдячний тому періоду, тому що в моменті воно відчувалось приємно.

В моєму житті більше не буде такого ж етапу компанії, бо я вже інший, та й цілі змінились. Тому сімейний офіс і батько нації «Пав Луць Кін» залишиться тільки у згадках і цих текстах.

Цей текст взято з особистого блогу після отримання дозволу автора.