Від продажу взуття до IT в 34 роки, або сага про боротьбу за місце під сонцем

Так, почнемо. Я Діма, мені 34 і зараз я Junior Frontend developer в крутій мальтійській компанії, яка за рік для мене стала сім’єю.

Нам треба повернутися в далекий 2012, коли я отримав другу вищу освіту та стояв перед вибором чим займатись. Я розумів, що по першій чи по другій освіті працювати — то не моє.

Перший офіс, другий офіс…

І як зараз памʼятаю — 14 лютого 2012 року ми з товаришем вирішили возити товари з Китаю. Стартанули з $200 на людину, продавали тоді через Vkontakte і назвали свій інтернет-магазин Soul Trend.

Почали накопичуватись залишки. Відповідно, виникла проблема з тим, де б люди з Дніпра могли подивитися товар. В результаті ми вирішили відкрити офіс, куди можна було приходити та вибирати товари.

Потім відкрили перший невеличкий відділ в місті Нікополь (не питайте чому там — на цей момент логічно складно пояснити).

Після того, як нам там почали підвищувати оренду, вирішили за ці кошти знайти приміщення в Дніпрі. І знайшли його на головній площі в арці за символічні гроші.

Це був перший «годувальник». Справи йшли дуже круто і ми думали, що весь світ у нас в кишені.

Але прийшов 2014 рік. В повітрі віяло, що купівельна спроможність йде на спад, але ми цього ще не помічали. Вирішили відкрити ще один магазин в Дніпрі — більший по площі, і з розрахунку на студентів.

Але після відкриття він так і не вийшов на окупність.

Вояж в Китай і повернення в Україну

На цьому моменті полишу частину подій. І скажу, що до 2016 року був без партнера. Мав магазин і інтернет-магазин.

Через особисті обставини вирішив все продати та поїхати в Китай займатись оптовими поставками взуття та одягу на все СНД.

Там я пробув рік. Справи йшли добре, але мене не покидала думка, що треба повертатися в Україну і чимось там почати знову займатися.

По поверненню в Україну з товаришем ми відкриваємо виробництво взуття. Все йде за планом. Ми відкриваємо точку в Києві — наступного дня починається локдаун через коронавірус. Через 3 місяці простою довелося припинити діяльність.

Далі ми почали займатись оптовими продажами. Були представлені в декількох магазинах Дніпра. Але коли почали поставки, то наступного тижня почалася повномасштабна війна. Тиждень ми сиділи на дивані й не розуміли, що робити. Бо у нас був персонал, який мав сімʼї і яким нам треба було давати роботу, щоб вони не позвільнялися.

Світч в IT

І десь на цьому періоді я почав задумуватись про IT та пішов навчатись. Пройшов два курси по фронтенду. І закінчив їх на 1-му місці рейтингу, бо люблю змагатись!

Після почав наповнювати свій GIT маленькими проєктами та кидати резюме компаніям. Побував на неадекватних технічних співбесідах, і на адекватних з відмовами.

Врешті-решт, в кінці цього тернистого шляху знайшов свою компанію, де й працюю зараз. З крутим відношенням до себе і крутим колективом.  Цікавим проєктом та купою викликів для себе: як по технічній частині, так і по англійській мові. Бо в компанії тільки 1 людина крім мене розмовляє українською.  Всі інші тільки англійською!

Дякую всім, хто дочитав до цього моменту! І дякую моїй компанії, яку я можу назвати своєю другою сім’єю!

PS. Для тих хто тільки починає свій шлях в IT — англійська, англійська та ще раз англійська. Ще до того, як ви почали вивчати технічну частину!