Володимир Рожков

Дуже хочеться робити якісь десктопні апки. Сумую за часами коли всі програми були offline-first, і працювали значно швидше ніж зараз.

Я багато писав про fly.io — тоді ще новачка на ринку IaaS/PaaS хостингу. Я й досі тримаю всі свої проєкти там.

Стрімкий розвиток LLM-ів та ремоуту значно ускладнили оцінку кандидатів на тепле місце, де заробляєш легкі гроші.

Типові задачі веброзробника: протестувати oauth («логін через гугл»), протестувати вебхук (різні інтеграції), швидко, без деплою на тестовий env, показати комусь як сервіс працює «на вашій машині».

Я регулярно оновлюю всі залежності всіх проєктів на найновіші. Оскільки в мене в основному Rails та Java, то це тривіальні процедури: оновити версію Ruby на найновішу, що вийшла, а потім зробити bundle update. Жодна з версій залежностей в мене не залочена, тому я постійно живу на всьому останньому. В Java трішки складніше, там версії лочаться, тому треба піти й перевірити що зараз останнє, бо автокомпліт IntelliJ щось перестав працювати.

Коли я ще працював на теплій програмістській роботі, то мав потребу записувати короткі відео для користувачів та клієнтів.

Неймовірно дратує, що кожна маленька аппка на телефоні прагне заполонити собою все і стати всім.

Є категорія людей які не мають бажання працювати або ефективно використовувати свої навички, натомість обмежуюсь роботою явно нижче їх можливостей.

Найбільше мене бісить, коли код проєкту неможливо запустити локально.

В далекому 2010 році, коли долар був по 8, я працював на ентерпрайзному проєкті разом з консультантами з компанії Thoughtworks. Тієї, звідки Мартін Фаулер, тієї, що публікує Technology Radar, за яким, ви, ймовірно стежите.

Коли працював в ентерпрайзі в кінці бородатих нульових, то застав розвиток так званих «центрів компетенцій» та впровадження продукту Confluence (не плутати з Confluent!). За гучними словами ховалась корпоративна вікіпедія та обов’язок розробити курс+тренінги по продукту, овнером якого я був.

Завжди наголошував, що айтівцю-вонабі-кабанчику потрібно знаходитися якомога ближче до клієнта. Бути тим, хто генерує прибутки, а не витрачає. Хендс-он-солюшен-архітектор, який вміє сам запрограмувати демку та продати її клієнту — без одного звільнення кабанчик, а девопс, ім’я якого CEO згадує лише коли до нього доходить ескалація інциденту на продакшені — це cost centre, який першим піде під ніж скорочень.

Коли я йшов до війська то мав план — зробити біля підрозділу R&D відділ, який буде розробляти, впроваджувати та масштабувати технічні рішення.

Одна з великих проблем вітчизняного мілтеку — це відсутність нормального догфудинга.

Прокляття програміста — всюди бачити неефективність та мати ідеї і «прості» рішення щодо виправлення цих прикрих помилок реальності.

Продовжую тему з токсичними колегами, цього разу говоримо про зустріч 1:1.

У благословенні офісні часи, коли не було великої війни та коронавірусу, люди значно більше спілкувались наживо. Найбільше звичайно під час обіду / чаювання / кавування на кухні та перекуру у курилці. Американський термін water cooler talk дуже влучний для опису цього явища.

Нещодавно потрапив у ситуацію. Команда мала набір задач, виконувала їх, але одну не вдалось зробити через технічні причини.

Мене надзвичайно дратує коли мені говорять, що і як робити. З таким світоглядом працювати на когось складно, тому довелося вигадати coping strategy, щоб не з’їхати з глузду та якось виживати.

Чи ви помічали людину, яка якісно робить свою роботу і через це застрягає на одній посаді?

Війну не виграти без людей. Люди гинуть, калічаться, втомлюються, їх потрібно міняти.

Серед багатьох досвічених розробників існує думка, що ORM — це щось погане. Його звинувачують в низькому перформенсі, непотрібних абстракціях та вихованню поганого смаку.

Бум індустрії та спеціфка роботи великих українських компаній призвели до інфантилізації пересічного ІТ-фахівця.