Я ніколи в житті не був на співбесіді «по ту сторону».
Мене ніхто не запрошував (кому здався такий нездалий дід?), а з Repalm поки ще не звільняють (та і я теж не Стів Джобс, щоб мене звільняти).
Коротше, сиджу оце як пеньок, на співбесідах з кандидатами, запитую свої питання і завжди дивуюсь, а чому так мало питань до мене? І чому вони такі далекі від життя?
Якби я шукав надійну компанію, то питав би в майбутнього керівника на співбесіді таке:
- В яких випадках ви звільняли людину одним днем? Чи бувало у вас взагалі таке, що казали «сьогодні твій останній робочий день»?
- Яка у вас плинність кадрів за останній рік?
- Які помилки допускали в наймі й звільненні?
- Про що взагалі жалкуєте, що б змінили в компанії і процесах?
- Яка у вас стратегія на випадок, якщо дохід зникне / знизиться на декілька місяців?
- Де і ким ви бачите себе через рік (ага, і таке можна в тих дірєкторів питати). Якому напрямку зараз приділяєте основний фокус?
Якби я шукав компанію для розвитку, то запитував би:
- Чи можна у вас вирости х2 по ЗП за рік? Скільки таких прикладів за останній рік?
- Можете описати приклади останніх підвищень у вашій компанії? Чому вони назначались, на що ви орієнтувались при підвищенні?
- Вам взагалі ок, якщо я буду капати на мозги зі своїми ідеями? Чи є у вас історії реалізації внутрішніх проектів?
Тобто, таких питань можна накидувати по кожному цікавому блоку й всі вони мають право на існування. Я (як керівник) з задоволенням на таке відповідаю, якщо питають (але таке трапляється не часто).
Якщо керівник рахує ці питання недоречними, то до ср*ки такого керівника в 100% випадків, бо там надмірна субординація, мікроконтроль та інша януковщина.
Для мене, як керівника, такі запитання — це завжди гарний знак. І точно краще, ніж відсутність питань взагалі.
Цей матеріал – не редакційний, це – особиста думка його автора. Редакція може не поділяти цю думку.
Сообщить об опечатке
Текст, который будет отправлен нашим редакторам: