Таке запитання мені поставив мій знайомий, коли побачив мій профіль.
Я настільки над цим задумалась, що вирішила написати допис.
Я прийшла сюди (до LinkedIn — ред.) в ті славні часи, коли рекрутери писали розробникам, а ті їх ігнорили в кращому випадку. В гіршому — слали під три чорти і виставляли переписки в профіль.
Писати щось я не наважувалась, лише читала дописи. Кожен третій — від людей, які не закрили самостійно жодної вакансії, але писали, що їхнє покликання — перевчити дівчаток-рекрутерів (з тих пір мене від слова «дівчатка» починається комплекс меншовартості). Всі інші про успішний успіх та досягнення з будь-якого приводу.

Мені було про що розповісти, але я не хотіла йти в отой успіх. Я хотіла, щоб читаючи мої дописи якась дівчинка-рекрутер (ці сексизми), яку хочуть перевчити, побачила що робити помилки — це нормально. Їх роблять всі, на них вчаться та роблять так, щоб більше цього не повторювалося. У мене є досвід і я ділюсь ним у форматі, який зрозуміліший за все — життєвих прикладів.
Для когось на основі моїх дописів я некомпетентна, належу до лав горе-рекрутерів, але для себе — я розвиваюсь, навчаюсь на своїх помилках та не тільки не боюся їх, але і ділюся ними. Бо так я стаю кращою, і пишу про це для того, аби їх вже не повторювали.
Плюс, кожен коментар — це вже майстер-клас, до того ж безкоштовний. Бо моя мережа — це круті профі своїх сфер, які не завжди поділяють мою думку. І я вдячна за це, бо своїм фідбеком вони дають змогу подивитися на ситуацію під іншим кутом та зробити нові висновки.

Цей текст взято з особистого блогу після отримання дозволу автора.
Цей матеріал – не редакційний, це – особиста думка його автора. Редакція може не поділяти цю думку.












Сообщить об опечатке
Текст, который будет отправлен нашим редакторам: